Ужгородський
цегельно-черепичний завод
20 квітня 1944 року о 9 годині ранку після розпорядження мера міста Ласло Меґої євреїв почали виселяти з їхніх жител. Дозволяли брати з собою тільки той одяг, що вже був на людині, один комплект нижньої білизни, 50 кілограмів поклажі та їжі щонайменше на 14 днів. Далі євреїв переводили до збірного місця, а вже звідти до
табору, тобто колишнього цегельно-черепичного заводу.
Усі інші євреї, за якими не прийшли, повинні були залишатися вдома. Інакше до них буде застосована зброя. Місцевому ж населенню наказано сприяти виселенню євреїв та бути готовим пристати до роботи, яка була з цим пов’язана.
Протягом усього цього часу євреї намагалися робити або ж шукали сховки. У цьому їм допомагали на свій страх і ризик небайдужі ужгородці інших віросповідань. Але це, на жаль, не завжди було результативно. Жандармерія та поліція знаходили всіх. Євреїв засилали до гетто, а їхнє конфісковане майно зносили в закриту центральну синагогу Ужгорода.
На третій день виселення в гетто перебували вже 4 тисячі ужгородських євреїв та більше 8 тисяч євреїв з інших міст. На четвертий день на території
цегельно-черепичного заводу місця було вже обмаль. 27 квітня стало останнім днем виселення.
З середини травня почалася відправка євреїв до концентраційних таборів Аушвіца, Дахау, Біркенау та інших. За підрахунками доктора історичних наук Омеляна Довганича, 90% єврейського населення Закарпаття було знищено, а це приблизно від
85 до 105 тисяч євреїв.
Бомбосховища
Ужгорода
У 1944 році лінія фронту почала наближатися до Закарпаття. До терору нацистів додалися авіарозвідка, а пізніше й авіанальоти радянської армії. Населення ховалося
від небезпек у власних житлах, у сусідів, у небайдужих, а також у бомбосховищах.
В Ужгороді, зокрема, бомбосховища були розташовані у “Совиному гнізді”, Королівському підвалі, крипті Хрестовоздвиженського кафедрального
греко-католицького собору, винницях сучасної вулиці Ольбрахта, під жупанатом тощо.
Ужгородська гімназія та пішохідний міст
28 жовтня 1944 року, як відомо, офіційно завершилося вигнання нацистських окупантів
з території України. Що ж відбувалося в Ужгороді за кілька днів до цього. Уже на початку жовтня всі важливі угорські посадовці були вивезені з міста.
Ужгородську гімназію перетворили на лазарет. 26 жовтня всім пораненим, хто міг встати та піти, було наказано йти, щоб встигнути на останній потяг, що рушав до Кошице (місто в Словаччині). Хто не міг іти, той був залишений.
У ніч з 26 на 27 жовтня радянські війська безпосередньо підійшли до міста, а угорці та
німці вночі мінували важливі стратегічні місця: мости та залізничний вокзал. Останній вдалося зберегти завдяки сміливості машиніста паровоза Мігая Рейки, який відговорив солдатів від підриву. А ось три мости в Ужгороді були зірвані один за одним. Серед них і перший залізний міст, який був збудований у 1898 році. Пізніше міст був відбудований та зараз відомий усім як пішохідний.
У ніч на 29 жовтня 1944 р. угорські та німецькі війська намагалися повернути контроль над містом, але безуспішно.
Синагоги
Центральна хасидська синагога - одна з найстраждальніших будівель Ужгорода. Вона була зведена за проектом архітекторів Д. Паппа та С. Ференці у 1904 році. Це перша
залізобетонна споруда Ужгорода, збудована в неомавританському стилі з використанням в якості зовнішнього покриття стін червоної і жовтої клінкерної цегли.
За свою більш ніж столітню історію будівля пам'ятає кілька руйнувань. Зокрема, німецька влада змінювала її ізсередини, а радянська - ззовні.
В останні роки Другої світової війни нацисти зробили із синагоги конюшню, де ще донедавна зберігалися особисті конфісковані речі євреїв, вивезених в гетто. Протистояти цьому єврейська громада не змогла через переслідування та страх бути відправленим до концтабору.
Після приходу радянських військ паркан навколо синагоги розібрали, замість зірки Давида встановили портрет леніна, провівши, так би мовити, реконструкцію. Було
вирішено віддати будівлю в підпорядкування Міністерства культури УРСР. Так в середині 1950-их років в Ужгороді з’явилася філармонія.
Євреї, що повернулися з концтаборів, виходили на протести, намагалися завадити будівельникам руйнувати святе місце. Але все це було марно.
Наразі ця будівля й досі залишається філармонією та, на превеликий жаль, знаходиться в аварійному стані. Не один рік ведуться дискусії щодо її реставрації та
можливого повернення будівлі синагоги єврейській громаді.
Слід відмітити, що до Другої світової війни в Ужгороді було декілька синагог. Це, зокрема, синагога неології на сучасній площі Жупанатській, синагога хасидів на сучасній Набережній Незалежності (біля неї була миква 1908 ріку), синагога Фальбермана (єдина, що функціонує й досі на вулиці Мукачівській) та Радванська синагога. Остання знаходиться в найгіршому стані, адже в 1947 році радянська влада
передала її у власність деревообробного заводу.
Дендропарк Лаудона
Іштван Лаудон заснував дендропарк ще в 1896 році, коли позаду свого будинку почав висаджувати екзотичні для Закарпаття рослини. Сад розростався, йшов униз схилом, і врешті почесно став парком, територія якого займала чималу частину Ужгорода.
Після Другої світової війни парк почали роздрібнювати. Радянська влада вирішила побудувати приміщення для Народної ради, тому територію зелених насаджень було суттєво зменшено, а багато рідкісних дерев зрубано.
Наразі в місті залишилося тільки кілька клаптиків-фрагментів парку. Найбільший з них - сквер Ужгородської міської дитячої лікарні.
А про величність колись красивого дендропарку свідчить тільки інформаційна табличка та міні-скульптурка Іштвана Лаудона.